1. Масштаби

Масштабом називається відношення лі­нійних розмірів зображення, поданого на кресленні, до відповідних розмірів предме­та. Масштаби зображень на кресленнях слід вибирати з такого ряду (ГОСТ 2.302-68):

масштаби зменшення—1:2; 1:2,5; 1:4; 1:5; 1:10; 1:15; 1:20; 1:25; 1:40; 1:50; 1:75; 1:100; 1:200; 1:400; 1:500; 1:800; 1:1000;

натуральна (справжня) величина —1:1;

масштаби збільшення —2:1; 2,5:1; 4:1; 5:1; 10:1; 20:1; 40:1; 50:1; 100:1.

Перевагу слід надавати зображенню предмета в натуральну величину.

Масштаб, указаний у призначеній для цього графі основного напису креслення, позначається так: 1:1; 1:2; 4:1 і т.д., а у всіх інших випадках — М1:1; М1:2; М4:1 і т.д.

2. Побудова похилу та конусності

Нахил однієї лінії відносно іншої, розта­шованої переважно горизонтально або вер­тикально, характеризує величину, яка нази­вається похилом.

Для визначення похилу прямої нахиленої до горизонтальної прямої l під кутом α (С — точка перетину цих прямих), беруть на прямій t довільну точку А (рис. 4.21) і з неї опускають перпендикуляр на пряму l. Відношення АВ/ВС, виражене простим дробом або у відсотках, показує похил прямої t до прямої l.

Похил позначається на кресленні зна­ком(див. рис. 4.21). Щоб побудувати за­даний похил, наприклад 1:5, на горизон­тальній прямій відкладають п'ять рівних довільних відрізків а (рис. 4.22,а), які утво­рюють відрізок АВ. Потім з кінця В ставлять перпендикуляр ВС завдовжки а. Сполучив­ши точки С і А, отримують лінію, побудова­ну з похилом 1:5.

На рис. 4.22,б показано побудову похи­лу 1:12. Будують горизонтальну пряму МN=100 од. З точки М ставлять перпенди­куляр до МN, на якому відкладають відрізок МК= 12 од. Сполучивши точки К і N, отри­мують похил 1:12, або 12%.

Поверхні багатьох виробів мають різні по­хили. Розглянемо креслення полички шве­лера (рис. 4.23). За розмірами h, b, d, узя­тими зі стандарту, креслять основний контур швелера. Визначаючи розмір (b-d)/2, зна­ходять точку D і відкладають від неї величи­ну t=DЕ. Через знайдену точку Е проводять пряму з похилом 1:10. Це можна зробити двома способами:

1.            На основі полички швелера відкладають відрізки AС=10 та АВ=1 і через точку E про­водять пряму, паралельну гіпотенузі ВС.

2.            На вільному місці креслення прово­дять лінії МР та NР, які мають похил 1:10, і через точку Е проводять пряму, паралель­ну NР.

Конусність визначають як відношення рі­зниці діаметрів двох поперечних перерізів ко­нуса до відстані між ними (рис. 4.24)

Конусність можна подати простим дробом або у відсотках.

Конусність позначається на кресленні зна­ком(див. рис. 3.23).

3. Спряження ліній

Під час виконання креслень предметів часто доводиться плавно сполучати між со­бою різні лінії.

Плавний перехід від однієї лінії до іншої, виконаний за допомогою проміжної лінії, на­зивається спряженням.

Основні елементи спряження — радіус спряження, центр спряження, точки спряжен­ня. При побудові спряжень зазвичай зада­ють радіус дуги спряження, а інші елементи визначають у процесі побудови.

Плавний перехід між прямою і дугою за­безпечується лише тоді, коли пряма є до­тичною до дуги, тобто точка спряження роз­міщується на перпендикулярі, опущеному на пряму з центра кола дуги спряження (рис. 5.1).

Плавний перехід між двома колами (рис. 5.2) забезпечується в тому випадку, якщо обидва кола мають спільну дотичну а точ­ка спряження А лежить на прямій, що спо­лучає центри кіл. Дотик називається зовні­ шнім, якщо центри О і О₁, лежать з різних боків від дотичної t (рис. 5.2,а), і внутрі­шнім, якщо центри розміщені з одного боку від загальної дотичної (рис. 5.2,б). У разі зовнішнього дотику відстань між центрами кіл дорівнює сумі їхніх радіусів (R+R₁), а в разі внутрішнього — різниці їхніх радіусів (R-R₁).

3.1 Спряження прямих дугою кола

Розглянемо спряження сторін прямого, гострого або тупого кутів (рис. 5.3,а-в) ду­гою радіуса R (заокруглення кутів). Прово­дять дві допоміжні прямі, паралельні сторо­нам кута, на відстані радіуса спряження R. Ці прямі є геометричним місцем центрів кіл радіуса R, дотичних до сторін кута. Точка О перетину цих прямих є центром дуги спря­ження. Перпендикуляри, опущені з центра на задані прямі, визначають точки спряження А і В. Радіусом R проводять дугу спряження між точками А і В.

3.2 Спряження дуг між собою

Розрізняють три типи спряжень дуг кола між собою: зовнішнє, внутрішнє і змішане.

Умови можливості розв'язання задач на побудову спряжень двох кіл такі:

для зовнішнього спряження

для внутрішнього спряження

для змішаного спряження

На рис. 5.4 показане зовнішнє спряження радіусом R двох кіл радіусів R₁ і R₂. Центр спряження О лежить у точці перетину двох допоміжних дуг радіусів R +R₁ і R +R₂, проведених відповідно з центрів О₁ і O₂.

Точки спряження А і В визначають як точки перетину заданих дуг з прямими O₁O і O₂O. Призовнішньому спряженні спряжувані дуги розташовані з зовнішнього боку дуги спряження із різних боків дотичних t₁ і t₂.Внутрішнє спряження показане на рис.5.5. Внутрішнє спряження двох дуг третьою дугою характеризується тим, що спряжувані дуги розташовані всередині дуги спряження, тобто дуга спряження і спряжувані дуги лежать з одного боку дотичних і проведених через точки спряження. З центрів О₁ і O₂ проводять дві допоміжні дуги радіусів R - R₁ і R - R₂. На перетині цих дуг отримуємо центр спряження О. Прямі O₁O і O₂O, перетинаючи задані дуги, дають точки спряження А і В.

Змішане спряження (рис. 5.6) характери­зується тим, що одна спряжувана дуга розмі­щена всередині дуги спряження, а друга — поза нею.

На рис. 5.6,а дуга спряження має з дугою радіуса R₂ внутрішнє спряження, а з дугою ра­діуса R₁ — зовнішнє. З центра O₂ проведемо дугу радіусом R - R₂, а з центра O₁ радіусом R+R₁. Перетин цих дуг є центром дуги спря­ження. Точки спряження А і В лежать на пере­тині кіл з прямими ОО₁ та OO₂.

На рис. 5.6,б показане змішане спряження цих же дуг, однак при цьому дуга спряження має з дугою радіуса R₂ зовнішнє спряження, а з дугою радіуса R₁ — внутрішнє. Побудова ана­логічна побудові на рис. 5.6,а.

На рис. 5.7 подано креслення деталей, у яких виконані описані вище спряження: на рис. 5.7,а — спряження сторін прямого кута; на рис. 5,7,б — спряження сторін гострого кута; на рис. 5.7,в — спряження сторін тупого кута; на рис. 5.7,г— зовніш­нє спряження; на рис. 5.7, д — внутрішнє спряження; на рис. 5.7,е — змішане спря­ження.