План:

1.      Цілі і завдання предмету

2.      Історичні відомості про розвиток графіки і стандартизації

3.      Роль стандартизації

4.      Огляд необхідних посібників, інструментів, приладдя та матеріалів

1. Цілі і завдання предмету

Креслення відноситься до дисциплін, які складають загально інженерну підготовку спеціалістів з вищою технічною освітою.

Мета курсу креслення – дати студентам знання, уміння та навички, необхідні інженеру будь-якої спеціальності для викладення технічних ідей за допомогою креслення, для розуміння за кресленням конструкцій та принципу дії зображеного технічного механізму і споруди.

Предметом креслення є складання та читання креслень (графічних моделей) геометричних образів, що лежать в основі технічних виробів та креслень самих виробів.

До задач креслення слід віднести:

1) вивчення теоретичних основ побудови зображень (включаючи аксонометричні проекції) точок, прямих, площин, поверхонь тощо;

2) розв’язання задач на взаємну належність та взаємний перетин геометричних образів та визначення їх натуральних величин;

3) вивчення способів побудови зображень предметів і деталей у відповідності зі стандартами;

4) розвиток уміння визначати геометричні форми простих деталей за їх зображеннями та виконання цих зображень як з натури, так і за кресленням складальної одиниці;

5) ознайомлення із зображенням з’єднань деталей та схем;

6) вироблення навиків читання креслень складальних одиниць, а також умінь виконувати їх креслення, у відповідності зі стандартами України.

Креслення розглядає просторові форми та їх співвідношення за їх графічними моделями (кресленнями), які є основними документами при виготовленні, ремонті та контролі будь-якої деталі чи механізму. Формоутворюючими елементами простору є основні геометричні образи – точка, пряма та площина, з яких складаються більш складні фігури.

До задач креслення відноситься також ознайомлення з принципами виконання та призначення різної графічної документації, передбаченої відповідними стандартами, які встановлюють єдину термінологію, що використовується при проектуванні.

2. Історичні відомості про розвиток графіки і стандартизації

Задовго до того, як люди створили писемність, вони навчилися малювати оточуючі їх предмети. Для створення графічних зображень на різних етапах розвитку суспільства використовувалися різноманітні матеріали і інструменти. Спочатку матеріалом була земля, стіни печери, камені, на яких малюнки видряпувалися. Поблизу іспанського селища Альтаміра збереглася печера - житло первісної людини, на стінах якої зображено сцени полювання на бізонів. У Сибіру в передгір'ях Алатау знайдено графічні зображення людей і звірів на скелях, виконані людиною понад 30 тисяч років тому.

Потім стали використовувати берест, шкіру, полотно, пергамент, папір й інші матеріали, на які зображення наносилися чорнилом або тушшю за допомогою гусячого пера. Ці та інші приклади свідчать про те, що спочатку люди намагалися графічно відображати свої враження і бачення навколишнього світу. Поступово виконувані людиною графічні зображення удосконалювались, ставали більш свідомими і виразними - з'явилися зображення знарядь праці, плани поселень, храмів тощо. Першим з таких зображень вважається зображення будівлі у розрізі на глиняній табличці (Новий Вавилон, 2400 р. до н.е.).

Складність архітектури палаців, храмів, укріплень та інших споруд у країнах стародавньої культури (Стародавній Єгипет, Вавилон, Греція) дають підстави вважати, що вони будувались на основі креслень.

Вся історія розвитку людського суспільства була тісно пов'язана з удосконаленням мистецтва виконання зображень. Але завжди слід пам'ятати, що поява креслень обумовлена потребами практичної діяльності людини.

Наскальні зображення людина виконувала шматочком вугілля, взятим із залишків вогнища. Прообраз сучасного олівця з'явився пізніше, у добу древньогрецької культури: це були графітові палички. Ще пізніше почали застосовувати палички або загострені кружечки із свинцю або срібла, які також залишали добре помітні сліди на поверхнях твердих предметів. Відомо, що такими "олівцями" користувався Леонардо да Вінчі.

Перший "справжній" олівець було виготовлено в Англії приблизно у 1565 р., коли у графстві Камберленд знайшли поклади графіту. Місцеві майстри здогадалися розпилювати кристали графіту на тоненькі стержні і вставляти їх у дерев'яні палички з отворами. На жаль, поклади графіту швидко скінчилися.

Утрете олівець "народився" наприкінці XVIII ст., коли француз Ніколя Жак Конте запропонував спосіб "одягати" графітовий стержень у дерев'яний одяг, а чех Йозеф Хардтмут винайшов новий спосіб виробництва графітових стержнів із суміші графітового порошку з глиною. Американський винахідник з міста Конкорд сконструював верстат для виготовлення дерев'яного "одягу" для олівців.

До удосконалення "графічних знарядь" причетні багато відомих людей. Досить згадати, що у XVIII ст. організацією виготовлення олівців у своїй лабораторії займався М.В.Ломоносов. Нині у світі виробляється приблизно 400 різноманітних типів і видів олівців.

Тільки наприкінці XVIII століття для здійснення графічних зображень стали застосовувати олівці.

Простежуючи шлях розвитку креслення від давніх часів до наших днів, можна виділити два основні його напрями:

перший - будівельні креслення, за якими будували житло, промислові будинки, мости та інші спорудження;

другий - промислові креслення, за якими створювали різні інструменти, пристрої, машини.

Будівельні креслення виникають в той час, коли люди для будування житла або приміщень для зберігання запасів або зимівлі худоби на землі в натуральний розмір розбивали плани приміщень і на них зводили будівлі. Робилося це за допомогою примітивних пристроїв. Лінійні розміри відкладали розмічальним циркулем (Мал. 1)

Мал. 1

Кола креслили за допомогою мотузки і двох кілочків (Мал. 2).

Мал. 2

Один кілочок вбивався в землю й відігравав роль центра, а іншим, натягаючи мотузку, креслили коло.

Перші рисунки, близькі до сучасних прямокутних проекцій, зустрічаються вже на стінах давніх храмів і палаців Єгипту та Ассирії. За часів Стародавньої Греції та Риму для побудови зображень також використовувалися прямокутні та центральні проекції на одну площину Зодчі Київської Русі створили такі всесвітньо відомі пам'ятки архітектури, як Софію Київську, Золоті ворота, які й зараз викликають захоплення. Правила будівництва були викладені в "Будівель­ному статуті" (1020 р.) Ярослава Мудрого. Там же були наведені зображення, по­будовані за проекційним принципом. Новий період розвитку нарисної гео­метрії починається в епоху Ренесансу, коли з розквітом архітектури та живопи­су особливого значення набуває перспектива.

Коли спорудження, які будувалися, стали займати великі площі, виникла необхідність виконувати креслення в зменшеному вигляді на якому-небудь матеріалі (шкірі, полотні, пергаменті). Креслення виконували без масштабу, але з розмірами, і тільки у XVIII ст. стали застосувати масштаб. Первісне зображення в плані (вид зверху) поєднували із зображенням фасаду будинку (вид зпереду) (Мал. 3).

Мал.3

В XVI столітті в Москві за наказом Івана Грозного був створений "Пушкарський наказ", що відав інженерною й артилерійською справою. "Наказ" об'єднав креслярів, яких тоді називали "чертещиками". Креслення виконувалися за допомогою креслярських інструментів: лінійки (правило) і циркуля (кружало). За розпорядженням Івана Грозного по всій Московській державі спеціальними людьми збирався географічний матеріал, що ліг в основу складеного в XVI столітті "Великого креслення" всієї Московської Русі.

На початку XVII століття при Борисі Годунові було складене "Годуновське креслення Кремля", що зображувало палацові палати та оборонні укріплення, розташовані навколо Кремля.

У Росії плани Пскова (XV ст.) та Москви (XVII ст.) свідчать про те, що вже тоді було уявлення не тільки про способи виконання фасадів та планів, а й про аксонометрію.

Креслень зодчих Київської Русі не збереглося, хоча є підстави вважати, що майстри користувалися схематичними рисунками. Винятковий інтерес стано­вить креслення будови, виконане гострим предметом на лесовому ґрунті при будівництві Десятинної церкви в Києві.

На початку XVIII століття в період правління Петра І у Росії бурхливо розвивається суднобудування, гірничорудна промисловість, будуються машини й заводські силові установки. Все це вимагало вмілого виконання креслень. У зв'язку з цим указом Петра I вводиться викладання креслення в спеціальних навчальних закладах, що послужило причиною появи в 1708 р. перших підручників з креслення: "Прийоми циркуля й лінійки" та "Практичні геометрії". У цей час з'являються перші креслення заводських споруджень, де зображення виконувалися у двох видах. Збереглося креслення двадцятидвохвесельного шлюпа, виконаний особисто Петром I в 1719 р. (Мал. 4).

Мал. 4

Окремі види проекцій використовувалися в техніці до кінця XVIII ст., коли в 1799 р. з'явилася знаменита „Geometrie descriptive" Гаспара Монжа (1746- 1818). У цій книзі окремі прямокутні проекції на вертикальну та горизонталь­ну площини були зведені в єдину систему. В Росії перший курс нарисної гео­метрії був прочитаний у 1810 р. в інституті (корпусі) інженерів шляхів сполу­чення учнем Монжа інженером К.І. Потьє. В 1821 р. вийшов перший російсь­кий підручник з нарисної геометрії Я.О. Севастьянова.

У період ремісничого виробництва, коли виріб від початку до кінця виготовлявся однією людиною, його форма й розміри визначалися самим майстром. Вироби, яки користувалися широким попитом - серпи, коси, ножі, дверні запори тощо, виготовляли за зразком із застосуванням розмітки й шаблонів, які заміняли собою креслення.

З розвитком виробництва на зміну дрібним ремісничим майстерням приходять великі мануфактури, де широко застосовується поділ праці. Тепер один виріб виконується декількома майстрами. З'явилися промислові креслення. Спочатку вони виконувалися без розмірів, потім на поле креслення стали робити написи, що вказують основні розміри. З розвитком техніки креслення ускладнювалися, їх виконання вимагало більш високої точності виконання. Стали застосовувати масштаби, проекційний зв'язок, виконуючи розрізи, без яких неможливо було зрозуміти внутрішній устрій виробу й принцип його роботи. Ці креслення були вже близькі до сучасних креслень, але на них не було розмірів. Вони визначалися за допомогою масштабної шкали, зображеної на полі креслення. Прикладом таких креслень можуть служити креслення парової машини І. І. Ползунова, виконані в 1763 р. (Мал. 5).

Мал. 5-а                                                        Мал. 5-б

На кресленнях зображений поперечний розріз машини (Мал. 5-а), на якому показані застосовувані матеріали (цегла, деревина, ґрунт), окремі деталі (Мал. 5, б), що є прообразом сучасного деталіровочного креслення.

Продовжувачами справи І.І. Ползунова в розвитку вітчизняної техніки і удосконалювання креслення були російські механіки батько й син Чєрєпанови. В 1824 році по їхніх кресленнях була побудована перша парова машина.

Подальше вдосконалювання виробництва, ускладнення форми деталей, потреба в більш високій точності їх виготовлення приводять до вдосконалювання креслення. Наприкінці першої половини XIX століття на кресленнях стали наносити розміри за допомогою виносних і розмірних ліній. З розвитком машинного виробництва креслення здобуває значення важливого технічного документа, що містить дані не тільки про форму й розміри деталі, але і про чистоту обробки поверхонь, термічну обробку та граничні відхилення розмірів, тобто відомості, необхідні для виготовлення цієї деталі.

У другій половині XVIII століття зустрічаються креслення, виконані в наочному зображенні. Це зародження майбутньої аксонометрії. Прикладом може служити креслення К.Д. Фролова "Рудопідйомна машина".

Талановитим механіком-винахідником був І.П. Кулібін. У його проекті однопрогонового аркового моста через ріку Неву були креслення поперечного розрізу моста, окремих конструкцій, а також вид зверху й збоку.

Наприкінці 20-х років необхідність у короткий строк підготувати нові інженерно-технічні кадри привела до перегляду й удосконалення методики викладання креслення і створення нових навчальних посібників. Серед випущених у цей період навчальних посібників особливо слід відзначити роботу М.В. Носова та І.Ф. Маслова "Умовності машинобудівного креслення" (1928 р.) і посібник професора С.К. Руженцова "Допоміжні таблиці по проекційному кресленню й скицированню" (1929 р.).

Новий етап розвитку нарисної геометрії та інженерної графіки почався в 40-і роки XX ст., коли у Москві професор М.Ф. Четверухін (1891-1974), а в Києві професор С.М. Колотов (1880-1965) опублікували ряд наукових праць, які започаткували систематичні наукові та науково-методичні дослідження в цій галузі знань.

Професор І.І. Котов в Москві одним з перших застосував апарат нарисної геометрії до розв'язання прикладних задач у різних галузях техніки. Завдяки активній праці передових кафедр України та Росії усталився етап розвитку нарисної геометрії, який можна назвати етапом геометричного моделювання, або інженерної геометрії, коли за наперед заданими умовами та вимогами фор­муються оптимальні геометричні моделі майбутнього виробу. Істотний вне­сок у цю справу зробили українські та російські вчені — професори Л.М. Куценко, В.М. Найдиш, B.C. Обухова, А.В. Павлов, О.Л. Підгорний, A.M. Підкоритов, І.А. Скидан,  та інші.

Велику роль у розвитку та вдосконалюванні теорії інженерної графіки, методики її викладання і у створенні навчальних посібників зіграли такі вітчизняні вчені, як І.Г. Попов, С.М. Куликов, А.М. Ієрусалимський, Н.А. Попов, В.О. Гордон, В.І. Камєнєв, Н.Ф. Четверухін.

Останнім часом плідну роботу зі створення навчальних матеріалів з креслення та вдосконалювання методики викладання цього предмету провели проф. С. В. Рожеві, Н. С. Дружинін, С. К. Боголюбов.

Мова графічних зображень не знає кордонів, адже вона однаково зрозуміла всім людям, незалежно від того, якою мовою вони розмовляють. Графічну мову набагато легше призвичаїти для розуміння електронно-обчислювальною машиною. Використання комп'ютера автоматизує деякі рутинні операції та елементи виконання креслень. В той же час, необхідно знати всі теоретичні відомості про виконання креслень, а також уміти користуватися відповідним програмним забезпеченням. Для навчальних цілей найбільше підходить програма російського виробництва Kompas-3D_LT. Будь-яка графічна інформація відрізняється від словесної більшою конкретністю, виразністю і лаконічністю.

Серед інших графічних зображень креслення посідають особливе місце. За кресленнями на виробництві виготовляють різні предмети. За кресленням можна з'ясувати будову виробу і взаємодію його частин. Тобто креслення потрібні для складання і ремонту виробів, для вивчення їх будови. Важко уявити галузі практичної діяльності людей, де б не знаходили застосування креслення. За кресленнями зводять житлові будинки, будують греблі, шахти, електростанції, прокладають залізниці і шосе. За кресленнями виготовляють одяг і меблі, шиють взуття.

3. Роль стандартизації

Будь-яке  будівництво, будь-яке виробництво — від звичайної кулькової ручки до сучасного літака, коли вага технічної документації, що розробляється, майже рівна, а то і перевершує вагу створюваного на її основі виробу, — неможливо без попередньої  розробки технічної документації.

Усе або майже усе, що створено людиною і оточує нас, — будинки, в яких ми живемо, електролампочки, що освітлюють наші кімнати, одяг, який ми носимо, і навіть ложки, якими ми користуємося, — створювалося по заздалегідь розроблених  кресленнях. Сотні тисяч креслень застосовують в усіх галузях  народного господарства. Їх розробкою зайняті понад 1,5 млн. проектувальників, конструкторів, креслярів. Конструювання — одна з самих творчих сфер  розумової діяльності. Велика і відповідальність конструкторів, оскільки якість виробів передусім забезпечується якістю технічної документації.

Виробниче креслення, що зародилося в глибокій старовині, за багато сотень років свого існування зазнало і продовжує зазнавати глибокі якісні зміни.  Під виробничими (технічними) кресленнями тут  маються на увазі креслення, що розробляються для створення на їх основі тих або інших виробів і зведення різного роду споруд.

У період індустріалізації в умовах бурхливого розвитку всіх галузей народного господарства була потреба створити єдину тверду систему правил і норм виконання машинобудівних креслень. Із цією метою в 1925 р. був створений Комітет зі стандартизації при Раді Праці і Оборони, а в 1929 р. вийшов перший випуск стандартів з креслення. 1 травня 1935 р. Комітет зі стандартизації приймає постанову, відповідно до якого дотримання стандартів на креслення стає обов'язковим. Потрібно відзначити, що всі норми й правила, за якими виконують креслення, зібрані в державних стандартах, постійно вдосконалюються й змінюються залежно від розвитку виробництва, науки і техніки.

Міжнародне співробітництво в галузі науки і техніки, розширення товарообігу зажадали створення в 1947 р. Міжнародної організації по стандартизації (ІСО) і Постійної комісії Ради Економічної Взаємодопомоги по стандартизації. В 1954 р. при Раді Міністрів СРСР був створений Комітет стандартів, мір і вимірювальних приладів, що згодом був перетворений в Державний комітет СРСР з стандартів.

Прагнення до  стандартизації об'єктів трудової діяльності людей можна простежити з глибокої старовини. Відомо, що хетти за 40 віків до н. е. ввели стандарти на міські будівлі. У Стародавньому Єгипті були стандартизовані луки, стріли; з каменів стандартних розмірів зводилися піраміди.

Багато уваги стандартизації приділяли римські імператори. Окрім лінійних мір, мір об'єму і маси,  календаря стандартизація  торкнулася предметів озброєння, а також знаменитих  римських доріг, частина яких збереглася до наших днів.

Були стандартизовані діаметри труб, що підводять воду до житлових будинків  (порушення цього стандарту  каралося дуже суворо).

Високий рівень  стандартизації у будівництві морських суден був у  Венеціанській республіці.  Побудовані із  стандартизованих елементів корпуси судів вводилися в  спеціальні канали, по обох сторонах яких розміщувалися потрібні матеріали, устаткування, такелаж і т. д., аж до барилець з прісною водою і ящиків з продовольством (мал. 1.1). У кінці каналу піднімався прапор і корабель виходив в море. Як відомо, в XII — XIV ст. Венеціанська республіка, спираючись на  потужний флот, досягла великої могутності.

У Росії стандарти з'являються за часів Івана Грізного. При ньому була стандартизована артилерія і розроблений  мірильний інструмент. Тоді ж уперше у світі було  організовано «розбірно-збірне» будівництво. У районі Углича під керівництвом І. Г. Виродкова побудували значних  розмірів дерев'яну фортецю (стіни, вежі, склади і т. д.).  Потім її розібрали, сплавили по Волзі до Свияжску (за 1000 км), який Іван Грізний вибрав в якості опорної бази перед походом на Казань, і за короткий строк (близько чотирьох тижнів) зібрали. Була потрібна висока організація праці, уніфікація  елементів споруджень фортеці, достатня точність їх  виготовлення, проста, зручна система маркування.

Петро I розвинув стандартизацію артилерії. Введене ним ділення артилерії на гармати, мортири і гаубиці було прийняте у багатьох країнах і збереглося до нашого часу. Він  організував потокове будівництво судів на р. Вороні,  удосконалив суднобудівельні креслення (на мал. 1.2 креслення,  виконане Петром I).

Відомо, що фабрикант Уітні в 1798 р. приніс на  засідання Конгресу Штатів Америки 10 рушниць, розібрав їх, перемішав усі частини, знову зібрав і запропонував перевірити їх якість.

Цю дату і вважають датою зародження взаємозамінюваності — найважливішій складовій частині стандартизації.

А тим часом Тульський збройовий завод у Вітчизняну війну 1812 року забезпечував російську армію рушницями зі  взаємозамінними замками. Випуск таких рушниць був організований на Тульському збройовому заводі ще в останній чверті XVIII ст, В 1899 р. опублікували «Російський нормальний метричний сортамент фасонного заліза. Кутове, таврове, двотаврове, коритне і зетове залізо».

У Росії, де в цей час застосовували дві системи лінійних одиниць — російську, в основі якої лежав вершок, і  англійську, в основі якої лежав дюйм, — розробляють і вводять « сортамент прокатних сталей, заснований на метричній  системі мір.

Згідно з прийнятою 1992 р. міждержав­ною угодою взято до виконання частину чин­них стандартів колишнього СРСР, зокрема тимчасово прийнято без змін існуючі стан­дарти Єдиної системи конструкторської до­кументації (ЄСКД), яка була введена з 1 січня 1971 р. на заміну раніше чинних у різ­них галузях численних систем крес­лярського господарства. 1996 р. наказом Держстандарту України введено в дію Сис­тему конструкторської документації (СКД) "Терміни та визначення основних понять" (ДСТУ 3321-96).

СКД — це комплекс термінів та визначень елементів і основних понять конструкторсь­кої документації, яку виготовляють і застосо­вують організації та підприємства України.

Головне призначення СКД ДСТУ 3321-96, як і ЄСКД — класифікувати єдині терміни та визначення основних понять конструкторсь­кої документації, взаємопов'язані правила і положення щодо порядку виготовлення, оформлення та обігу конструкторської доку­ментації, яку розробляють і застосовують ор­ганізації та підприємства.

Позначення стандартів ЄСКД будується за класифікаційним принципом. ЄСКД поділе­на на 10 класифікаційних груп від 0 до 9:

нульова група — Загальні положення — ГОСТ 2.001-70 і наступні;

перша група — Основні положення — ГОСТ 2.101-68 і наступні;

друга група - Позначення виробів і кон­структорських документів — ГОСТ 2.201-80 і наступні;

третя група — Загальні правила виконан­ня креслень — ГОСТ 2.301-68 і наступні;

четверта група — Правила виконання креслень виробів машино- і приладобуду­вання — ГОСТ 2.401-68 і наступні;

п'ята група — Правила обігу конструктор­ських документів (облік, зберігання, дублю­вання, внесення змін) — ГОСТ 2.501-68 і на­ступні;

шоста група — Правила виконання експлуатаційної і ремонтної документації — ГОСТ 2.601-68 і наступні;

сьома група — Правила виконання схем — ГОСТ 2.701-84 і наступні;

восьма група — Правила виконання до­кументів будівельних і суднобудування — ГОСТ 2.801-74 і наступні;

дев'ята група - інші стандарти.

Позначення стандарту ЄСКД складається з абревіатури ГОСТ ("Государственный стан­дарт"), з цифри 2, що присвоєна класу стан­дартів ЄСКД; однієї цифри (після крапки), яка позначає класифікаційну групу (шифр групи) стандартів; двозначного числа (після тире), яке вказує рік реєстрації стандарту. Приклад позначення стандарту ЄСКД "Зага­льні правила виконання креслень" наведено вище.

4. Огляд необхідних посібників, інструментів, приладдя та матеріалів

Для швидкого і точного виконання крес­лень треба мати набір креслярських інстру­ментів та приладдя і засвоїти техніку роботи з ними.

До приладдя відносять креслярські дош­ки, столи, креслярські та штрихувальні при­лади, креслярський папір, олівці, ґумки тощо.

До основних креслярських інструментів на­лежать циркулі, кронциркулі, лінійки, косин­ці, рейсшини, лекала.

Папір. Креслярський папір призначений для виконання креслень або малюнків олівцем, тушшю або аквареллю. Креслярський папір з одного боку гладкий, з іншого — шорсткий. На гладкому боці креслять, на шорсткому — малюють. Якість креслярського паперу визна­чає зовнішній вигляд креслення або малюн­ка, а також швидкість їх виконання.

Олівці. Від вибору і вмілого користування креслярськими олівцями залежать якість і точ­ність креслення.

Креслярські олівці мають шестигранну (такі олівці зручно тримати в руці, вони не скочу­ються з похилого креслярського стола) та циліндричну форму.

Олівці поділяють на м'які, середні та твер­ді. М'які олівці маркують М, 2М,..., 6М, твер­ді—Т, 2Т, ..., 7Т. Зростання цифри, що стоїть біля літери "М", відповідає збільшенню м'я­кості графіту олівця, а перед літерою "Т" — збільшенню його твердості. Олівці серед­ньої твердості позначають марками ТМ або МТ.

Для креслярських робіт придатні цангові олі­вці з графітом відповідної твердості.

Олівці багатьох країн маркуються літера­ми В та Н з відповідними числовими показ­никами м'якості чи твердості (В, 2В,..., 8В — м'які, Н, 2Н, ..., 10Н —тверді); олівці серед­ньої твердості маркуються НВ або F.

Студент має мати олівці хоча б трьох ма­рок: М(В), ТМ(НВ, F) і Т(Н). Під час вико­нання креслень тонкими лініями рекомен­дується застосовувати олівець марки Т(Н), обводити лінії креслення треба олівцем марки ТМ (НВ, F) або М(В). Якщо обводи­ти м'якшим олівцем, креслення забрудню­ється.

Правильно заструганий олівець має фор­му конуса заввишки 25-30 мм. Кінчик графі­ту виступає з оправи на 6-8 мм (рис. Д1, а). Для обведення олівець застругують у вигля­ді плоскої лопатки (рис. Д1, б). Таке застру­гування дає змогу проводити лінії однакової товщини. Олівець застругують з кінця, на якому немає марки. Графітовий стрижень за­гострюють на дрібному наждачному папері, який для зручності наклеюють на дощечку або картон (рис. Д1, в).

Проводячи лінію, олівець рухають зліва на­право з невеликим постійним нахилом у бік руху (рис. Д2).

Ґумка. Допоміжні або помилково прове­дені лінії на кресленні, а також забруднення витирають ґумками — м'якими для олівця і твердими для туші. Для витирання непотріб­них ліній без пошкодження близько розташо­ваних потрібних зручно користуватись різно- манітними трафаретами, виконаними з прозо­рого тонкого матеріалу з прорізами різної форми.

Масштабна лінійка має декілька шкал з різ­ними масштабами (рис. ДЗ). Нею можна без додаткових обчислень вимірювати або ви­креслювати відрізки прямих у масштабах, які є на ній.

Рейсшина — дерев'яна лінійка, на одному кінці якої закріплені дві поперечні планки (рис. Д4). Нижня планка рейсшини нерухо­ма, верхню можна повертати, встановлюю­чи під потрібним кутом.

Широко застосовуються інерційні лінійки або рейсшини, що рухаються на роликах в

потрібному напрямі, зберігаючи паралель­ність ліній.

Косинці бувають двох видів: з кутами 45°, 90°, 45° (рис. Д5, а) та 30°, 90°, 60° (рис. Д5, б). За допомогою косинців проводять пер­пендикулярні та паралельні лінії.

Транспортир. Для побудови та вимірюван­ня кутів користуються транспортиром (рис. Д6), який являє собою півкруг, поділений на градуси.

Лекала — фігурні лінійки з криволінійним контуром (рис. Д7). їх застосовують для про­ведення кривих ліній, які неможливо побу­дувати за допомогою циркуля. Для роботи треба мати набір лекал.

Готовальня — набір креслярських інстру­ментів, укладених у спеціальний футляр. Зви­чайно у готовальні містяться циркуль, цир- куль-вимірник, кронциркуль, вимірник, по- довжувач, рейсфедер.

Циркуль призначений для проведення дуг кіл (рис. Д8). В одну ніжку циркуля вставля­ють голку і закріплюють її гвинтом, а в другу — вставку для графіту (рис. Д8, а) або рейс­федер (рис. Д8, в) для роботи тушшю. Для вимірювання лінійних розмірів і відкладання їх на кресленні застосовують вставку з гол­кою (рис. Д8, б). Для викреслювання кіл ве­ликих радіусів у ніжку вставляють подовжувач, у якому закріплюють вставку для графіту або рейсфедер.

Кронциркуль (рис. Д9) застосовується для викреслювання кіл малого діаметра (0,5-10 мм). Ніжка з графітом або рейсфедер вільно обертається навколо осі кронциркуля.

Циркуль вимірний малий (рис. Д10) засто­совують для відкладання лінійних розмірів.

Рейсфедер застосовується для проведен­ня ліній тушшю (рис. Д11).

Креслярський стіл. Для встановлення крес­лярської дошки (рис. Д12) використовують кре­слярський стіл (рис. Д13). За наявності крес­лярського стола краще застосовувати рейсши­ну на роликах зі шнурами. Креслярські дошки виготовляють із м'яких сортів дерева. Дошку розташовують так, щоб світло на неї падало зліва.

Розпочинаючи роботу на креслярській дош­ці, треба правильно закріпити на ній кнопками аркуш креслярського паперу. Спочатку закріп­люють верхній лівий кут аркуша, потім натягу­ють аркуш долонею в напрямках, показаних на рис. Д12.

Щоб прискорити процес креслення, засто­совують універсальний креслярський прилад (рис. Д14), що не вимагає застосування рейсшини і косинців.

Усі креслення треба виконувати на стан­дартних форматах.

Кутові написи (кутові штампи) на креслен­нях виконують за формою, поданою на рис. 2.7, а; можна виконувати кутові написи за формою, поданою на рис. 2.7, г.